Час для себе: Чому важливо мати індивідуальні інтереси у стосунках?
Мені здається, що поняття “час для себе” в шлюбі народив не психолог, а якийсь чоловік, який просто хотів спокійно з’їсти шаурму в машині й не пояснювати, чому це не зрада дієті. Утім, тема серйозна: індивідуальні інтереси — це такий собі шлюбний ремінь безпеки. Не врятує від усіх аварій, але точно допоможе не вилетіти з дороги при першому ж повороті.
Пам’ятаю, як я одного разу купив собі гітару. Хотів створити рок-групу з друзями, тусити на репетиціях, ставати легендою. Дружина тільки глянула на мене й сказала: “Головне — не грай після десятої і не пиши пісень про те, що тебе ніхто не розуміє”. І от я сиджу, бренькаю три акорди, почуваюся вільним, але з інструкцією. Шлюб — це коли ти можеш бути собою, але в рамках суспільного договору, який підписаний без дати закінчення.
Якось ми обоє вирішили взятися за хобі: вона — за йогу, я — за біг. Через місяць дружина стала гнучкою й спокійною, як йога-інструктор у відпустці. Я — як чоловік, який зрозумів, що біг це не його, але залишатися вдома під її йога-музику теж страшно. Тож ми обмінялися напрямками: я став робити легкі розтяжки, а вона дійшла до висновку, що іноді найкраща медитація — це просто пройтися до супермаркету без чоловіка, дітей і лишніх питань.
Або от діалог із останнього тижня:
— Коханий, мені треба трохи часу для себе.
— Ідеально, бо я теж хотів…
— Ні-ні. Моє “для себе” — це на годинку. Твоє — давай не розтягувати на три сезони серіалу.
І ми сміємося, бо знаємо: ніхто нікуди не тікає. Просто кожен на годину повертається у власний всесвіт, щоб потім зустрітися у спільному з новими силами.
Індивідуальні інтереси — це не про втечу, а про дихання. Коли один глибоко вдихає на прогулянці в парку, другий видихає під каву в тиші. Головне — повертатися додому з історіями, які хочеться розповісти, а не приховувати. Бо шлюб — це, врешті-решт, про команду. Команду, де кожен має свій особистий тайм-аут, щоб не фолити в емоційному нападі.
І так, чесно сказати, іноді цей час для себе працює на нас ще й як тактична перерва. Особливо коли хтось із нас забуде купити хліб. Знову.
