Як говорити про емоції: Поради для відкритого спілкування з дітьми?

Дорослі часто бояться емоцій дітей більше, ніж будь-яких вірусів. Температуру ми ще якось збиваємо, коліки — лікуємо, а от з плачем, образою, люттю чи соромом інколи хочеться просто сказати: «Перестань, нічого страшного». Але емоції — це мова душі. І поки ми не навчимося нею розмовляти, ні ми, ні діти не відчуватимемо себе по-справжньому почутими.

Я — Наталя Лісна, сімейна терапевтка. Запрошую вас у тиху розмову про те, як говорити з дітьми про емоції — так, щоб не лякати, не знецінювати й не перевантажувати, а обережно показувати: «Твої почуття — це нормально. І в тебе є дорослий, який поруч».

Чому взагалі важливо говорити з дітьми про емоції?

Уявіть собі будинок без вікон. Ззовні — буря, злива, сонце, вітер, а всередині — темно, душно й нічого не видно. Так почувається дитина, яка відчуває, але не розуміє, що це, чому так, чи це «погано», чи з нею «щось не так».

Говорити про емоції з дітьми важливо тому що:

• це зменшує страх: «Я не дивний, я просто злюся/сумую/боюся»
• це вчить регулювати себе: коли я можу назвати емоцію, я вже не повністю в її владі
• це зміцнює довіру до батьків: «Мені можна показувати себе справжнього, і мене не відштовхнуть»
• це формує психічну стійкість: дитина з часом вчиться не ховати почуття, а проживати їх

Парадоксально, але щоб дитині було простіше справлятися зі світом, їй потрібен дорослий, який не лякається її сліз та криків.

Почати з простого: дати словник емоцій

Дитина часто відчуває раніше, ніж може сказати. Наше завдання — бути перекладачами.

Називайте емоції вголос

Коли щось відбувається, можна м’яко коментувати:

• «Ти засмутився, бо іграшку забрали, так?»
• «Здається, тобі страшно, тут темно й незнайоме»
• «Ти злишся, бо хочеш гратися далі, а я кажу йти спати»

Важливо не нав’язувати, а пропонувати:
«Можливо, ти зараз…?» — і дати емоції ім’я.

Дитина поступово вчиться:

«Так, оце — злість. А це — образа. А отут я радію».

Це як вчити кольори: спочатку все «просто яскраве», потім — червоне, синє, жовте.

Використовуйте картинки, книжки, казки

Добре працюють:

• картки з емоціями
• картинки з обличчями
• дитячі книги, де герої зляться, бояться, соромляться, радіють

Можна запитувати:

• «Як ти думаєш, цей зайчик зараз що відчуває?»
• «А ти так себе коли-небудь почувався?»

Коли дитина бачить емоції «з боку», їх легше розпізнати в собі.

Бути поруч, а не виправляти: магія присутності

Дорослому страшно, коли дитина плаче, кричить, лякається. Хочеться швидко:

• відволікти
• забронзувати ситуацію жартом
• заборонити: «Не реви, ти ж не маленький/не маленька»

Але емоція, якій не дали прожитися, не зникає — вона ховається глибше.

Що означає «бути поруч»?

Це коли ви:

• не тікаєте: не йдете в іншу кімнату зі словами «заспокойся, потім поговоримо»
• не знецінюєте: «нічого страшного», «дрібниці», «перебісишся»
• не соромите: «як тобі не соромно так плакати?», «на тебе всі дивляться»

А замість цього:

• залишаєтеся поряд фізично: сісти поруч, обійняти (якщо дитина це приймає)
• говорите спокійно:
  «Я бачу, ти дуже злишся»
  «Я з тобою. Можеш поплакати, я поряд»

Маленькій людині часто треба не «рішення» — а свідок і опора.

Дозволити всі емоції, але не всі дії

Один з найтонших моментів:
емоції дозволені, а ось спосіб їх вираження інколи — ні.

Дитина має право:

• злитися
• заздрити
• ображатися
• боятися
• ненавидіти в якийсь момент (навіть маму з татом)

Але не має права:

• бити інших
• ламати речі
• принижувати чи ображати словами

Формула, яка дуже допомагає

«Ти можеш відчувати, що хочеш. Але ти не можеш робити все, що хочеш».

Наприклад:

• «Ти можеш злитися на брата. Це нормально. Але бити його — не можна»
• «Ти можеш кричати від розпачу. Але не можна кидати в інших іграшки»

І далі — пропозиція альтернативи:

• «Хочеш побити подушку?»
• «Можеш голосно тупнути ногами»
• «Хочеш намалювати свій гнів?»
• «Можеш сказати мені словами: «Я дуже злюся!»

Так дитина отримує два важливі послання:

1. «Я не поганий/погана через те, що щось відчуваю»
2. «Є способи виражати це без шкоди собі та іншим»

Говорити про свої емоції як дорослий: показувати приклад

Діти вчаться не з лекцій, а з того, що бачать.

Якщо дорослий:

• завжди мовчить, терпить, потім вибухає
  або
• ховає всі почуття за іронією й «нічого страшного»

— дитина засвоює, що так «правильно».

Спробуйте бути чеснішими з собою і з дитиною

Не обов’язково розповідати всі свої внутрішні драми. Але можна:

• «Я сьогодні втомлена, можу швидше сердитися. Це не твоя провина, так просто зі мною зараз»
• «Мені було страшно, коли ти загубився в супермаркеті. Я дуже злякалася за тебе»
• «Я злюся, що зараз такий безлад. Давай подумаємо, як навести лад»

Головне — говорити без звинувачень:

• не «через тебе я так страждаю»,
  а «я відчуваю зараз ось це».

Так дорослий показує:

«Емоція — це не сором. Її можна назвати й не зникнути від цього».

Слухати, а не виправляти: сила відкритих запитань

Ми часто поспішно «закриваємо» дитячі емоції порадами:

• «Не переживай, знайдеш собі ще друзів»
• «Не бійся, немає чого»
• «Ну, щось ти надто гостро реагуєш»

Але перш ніж щось «виправляти», добре б розгорнути історію.

Використовуйте відкриті формулювання

• «Розкажи, що сталося?»
• «Як ти себе почував/почувала в цей момент?»
• «Що було найнеприємнішим?»
• «Якби ти міг/могла щось змінити в цій ситуації, що б це було?»

І важливо після питання витримати паузу.
Не поспішати підказувати відповіді, не говорити замість дитини.

Іноді вам здаватиметься, що дитина «переграє», «перебільшує», але для неї це — реально велике.
Коли мама/тато слухає по-справжньому, дитина вчиться довіряти не лише вам, а й собі.

Не знецінювати мале: для дитини це — цілий світ

Для нас:

• поламана іграшка — дрібниця
• сварка з однокласником — «типова історія»
• страх темряви — «переросте»

Для дитини:

• іграшка — це її «маленьке життя»
• сварка — може бути першим досвідом відторгнення
• темрява — справжній космос невідомого

Коли ми говоримо:

• «Та не реви через дурницю»
• «Що ти як мала/малий?»
• «Ой, то така дрібниця, ну що ти»

дитина чує:

«Твої почуття — дурниці. Тобі не можна довіряти тому, що ти відчуваєш».

Набагато корисніше:

• «Я бачу, це для тебе важливо»
• «Ти справді засмутився»
• «Так, це боляче/неприємно»

Це не означає, що потрібно драматизувати. Досить визнати:
«Так, тобі зараз важко. Я це бачу».

Створити «мову емоцій» у родині

Добре, коли розмови про почуття — це не тільки «особливі бесіди», а частина повсякдення.

Маленькі щоденні ритуали

Наприклад:

• ввечері за столом:
  «Що сьогодні було найрадіснішим моментом? А найнеприємнішим?»
• перед сном:
  «Що сьогодні тебе здивувало/розсердило/засмутило?»

Можна зробити:

• «баночку емоцій»: дитина малює смайлик/символ і кидає в баночку, коли хоче поділитися
• «термометр настрою»: вибрати наклейку чи колір, який відповідає сьогоднішньому стану

Це робить емоції нормальною темою для розмов, а не чимось соромним.

Приймати, що ви не ідеальні — і це теж важливо

Будуть дні, коли ви:

• зірветеся з криком
• скажете «не реви, нічого ж не трапилося»
• не знайдете слів для підтримки

Важливо пам’ятати: дитині не потрібні ідеальні батьки. Їй потрібні живі.

Що можна зробити потім:

• підійти й сказати:
  «Я на тебе накричала. Я була дуже втомлена й зла, але крикнути — це було неправильно. Мені шкода»
• пояснити:
  «Ти не винен/винна в моїх реакціях. Я працюю над тим, щоб бути спокійнішою»

Це дає дитині безцінний досвід:

• помилки — можливі
• їх можна визнавати
• стосунки можна лагодити

І тоді, коли вона сама колись помилиться, їй буде легше не тікати, а повертатися до діалогу.

Говорити з дітьми про емоції — це не про те, щоб «правильно виховати» або «не травмувати». Це про інше: бути поруч із живою душею, яка вчиться жити у світі, де є радість і страх, захоплення й розчарування, любов і злість.

Кожна розмова, де ви не злякались дитячих сліз, не знецінили її страх, не засоромили її за злість, а лишилися поряд — маленька цеглинка у фундаменті довіри. І, можливо, через багато років, коли ваш вже дорослий син чи донька переживатимуть свою велику бурю, вони згадають: «Мені можна відчувати. І є люди, до яких я можу з цим прийти».